@Вузлики зі слів

Привіт ❤️ Я плету @вузлики зі слів Про він і вона, про життя, про кохання В мене багато пристрасті, але про біль також є Вдягай окуляри з сарказму і знаходь себе в моїх мініатюрах

Мене так нещодавно роздягали Хотілось і лишились, і втекти одночасно

Навіть, якщо в думках ти будеш злитись на мене Якщо ти будеш злитись на себе, бо ніяк не можеш викинути мене з голови Навіть, якщо з гіркотою Чи як щось недосяжне Чи як щось цінне, що ти втратив Чи як урок на тему «Ніколи знову» Думай про мене

Знайомо? Мені, особисто, ні Тобто, хе-хе, брехуха. Дурепку з себе робила я, коли мене таке один раз спитав глибоко закоханий в мене чоловік. Він вже хотів знайомити мене з своєю великою родиною, коли це питав, а я кліпала і не знала, що відповісти, і мій швидкий мозок завмер, мов кролик перед коброю. Але частіше все навпаки: жінки втягуються у якість чітко не проговорені і без рамок та зобовʼязань стосунки. Чоловікам то що? Їм так зручно. Емоційній фон інший. А ми моримо себе чеканням на його дзвінок чи одне на місяць повідомлення, де він запропонує зустрітися. Бо знаєш, на його ниві, мала, не трапився ніхто, хто зачепив би його емоції настільки, як він зачепив твої. Ви не на рівних позиціях. Твоя вкрай невигідна. І ти сама не хочеш її міняти. Бо все ж у твоїх руках. Ти можеш зібрати волю в кулак, не тупцювати ніжками по підлозі, мов дитина в істериці, яка просить іграшку, а зрозуміти, що люди мають право тебе не любити. Але вони будуть тобою користуватися, якщо ти не поставиш чіткі кордони. Твої кордони - твоя відповідальність. Питання: а хто я для тебе, чи хто ми такі одне одному - це якраз про кордони. І звірка - чи співпадають у вас принаймні думки про те, куди ви рухаєтесь. Бо ви то можете не рухатись, а час ще і як. Є історії, коли люди зустрічаються роками, а пропозицію він робить іншій - за тиждень. Є історії, коли вона холодна і уникаюча, як от автор цих слів, але готова стати на коліна перед іншим чоловіком і віддатися вся. І карʼєра разом зі свободою коту під хвіст. Та і чесно давай. Відкривай всі свої потаємні шухлядки. Ти ж не ставиш йому це питання, не тому, що ти сучасна і сама так хочеш, а тому, що ти боїшся, що ти йому НІХТО. Але це нестрашно. Бути ніким для когось. Страшно те, що, навіть, будучи ніким для когось, ти не зміниш НІЧОГО. А так і будеш чекати дзвінка, чекати повідомлення, забираючи у себе шанс на партнера, який цінить. Ти питаєш в неї чи нього: хто ми такі одне одному. Часом стосунки розвиваються так органічно, що і питати не треба. Ти сидиш така у весільній сукні, з бутером з ікрою, повертаєшся до нього і питаєш: хто я для тебе? От тоді це було б дивно.

До мене лише нещодавно дійшло, що ті, хто лише говорить про секс, насправді часто до нього стосунки чи переписку так і не доводять. Ну перекинулись ми декількома нюдсами, ну поділилися фантазіями, ну спитав ти в мене про мої улюблені пози… і що? І ніщо. Знаєте цей мем: в переписці вони вже відтрахали одне одного у всіх позах, а при нарешті зустрічі говорять про погоду і бояться глянути одне одному у очі?.. Але знаєте, мені це відчувається не про секс взагалі, а про процеси, які відбуваються у суспільстві. Давайте поясню. Але відразу скажу, що я буду писати «а колись…» і це не з серії, що тоді було краще, а про динаміку всіх процесів. Наші мами/тати/дідусі/бабусі часто жили у різних містах чи селах. І чоловіки сідали на свої велосипеди чи жигулі чи електрички і їхали до своїх обраниць… щоб просто несміливо взяти їх за руку, чи, о сором, сміливо поцілувати у щоку… Але потім все мінялось, життя давало більше можливостей, комфорту, і ці люди народили нас, а ми наших дітей, які фліртують, ставлячи лайки на сторіз. Хочеться сказати, що в якийсь момент все пішло по пизді, але я культурна і додам, що загальна комфортизація життя, сама по собі річ непогана, вплинула на те, скільки зусиль ми прикладаємо для досягнення результату. Соціальні мережі, великі міста, застосунки для дейтингу дали вибір, якого не було раніше. А зміцнення прав жінок та її фінансова незалежність призвела до того, що крім заробляння грошей, вона почала грати традиційно чоловічі ролі. Я, от наприклад, звала і зву чоловіків на побачення. А коли їх ще і пригощала. Біснувата, їй богу. Бо хотіла показати, що можу. Але у світі всього 100%, візьму це за абсолютну величину. Якщо баланс у будь-якому співвідношенні порушиться, то десь ще 20% не візьметься. Якщо жінка почне себе пропонувати сама, то відповідно частина чоловіків стануть в позицію тих, кому треба пропонувати, бо вони вже завойовувати не будуть, бо цю нішу почали окуповувати жінки. І тут почався трешак. Жінки кричать: я сама! Я все сама! Чоловіки в шоці: а для чого тоді я, якщо ти все сама? А потім жінки кричать: немає справжніх чоловіків! Скрізь шукаю, а їх нема! А чоловіки: як немає? Продовження у коментарях

Я навчилась огризатись. Так, це не гарно. Це шокує тих, хто знає мене лише, як хорошу дівчинку - чемну, безкінечно відповідальну, завжди розуміючу і безвідмовну. А ще - терплячу. Бо то ж в них такий характер, а ти будь розумнішою. Терпи. Всміхайся. Рахуй кроки наперед. Грай в ці довбані шахи в голові… А тепер я встаю. Щосили бʼю кулаком по дошці. Всі фігурки розлітаються в різні сторони. І всі навколо в тихій радості від того, що стали свідками живої драми. Так, коли ти пізнаєш свою тінь, коли ти визнаєш, що вона є, ти відкриваєш себе справжнім. Я от нещодавно гуляю пейзажкою і усвідомлюю, що мої внутрішні демони не просто мені ок, а вони мої друзі. Мої союзники. Мої помічники. Вони змушують мене відчувати себе сексуальною і жаданою. Вони рухають мене вперед у жадобі до більшого. Вони показують мені картинки кращої мене. І це вони, сука, мої демони, відкривають мені очі на реальний стан речей і не дають мене образити. Саме вони починають гарчати, варто комусь порушити мої кордони. Вони бʼють на сполох першими, коли щось відчувається не так. Саме вони будять мою внутрішню стерву, щоб та показала, що з нею так не можна! Але саме вони, малі чорти, нашіптують мені: спробуй. Може тобі сподобається. Яке воно манке. Хочеш собі таке? І штовхають мене вперед. Навіть, коли я втомлена і хочу здатися. Тоді вони дозволяють мені здатися, на вечір. Але не в усіх людей так. Їх демони злі і невигуляні. Вони на коротких повідках десь у темних закутках душі. Бо вони вороги. Не друзі. Не союзники. Їх ще не приручили. Вони гризуть сумлінням і сумнівами. Вони терзають невпевненістю в собі і зводять з розуму. Пʼють соки. Забирають сили. І вони будуть там, з тобою. Вони не підуть, бо частина тебе Тільки тобі вирішувати, що робити з ними: перетворити в силу чи лишили слабкістю.

Я залила це в рілз без тексту раніше, і один чоловік лишив комент про «букет хвороб». Відразу розʼясню: я маю на увазі комбо в особі одного чоловіка, не трьох! Але, якщо комусь і три нормально, то ок! Аби вам було добре! Поділюсь інтимним. Я не сплю з чоловіками. Зараз я маю на увазі сон. Єдиний чоловік, з яким я спала - це мій колишній, з яким жила девʼять років. Бо девʼять років таки довго, і не спати девʼять років я б не витримала. Тому довелося спати. Сон разом, коли ти повністю відпускаєш як контроль, так і слюні на подушку - це вищий рівень довіри. Найвищий. Коли ти горнешся до нього тілом. І все тобі пахне. І нічого тобі нікуди не впирається, не колить. Або навпаки, його колюча щетина на твоїй шиї - найкраще, що може бути. Заснути міцно, обійнявшись, гріючи свої ноги об його, бо твої вічно холодні - це кайф. … якого у мене давно не було Раніше мені було б незручно сказати - тільки ти поїдеш додому. А зараз мені допомагає комендантська - я кажу «ти ж тільки до півночі додому встигни, щоб я не хвилювалася». Я так я натякаю, доволі явно, що «чувак, ти у мене не ночуєш», або «я не буду впускати тебе додому, тому давай - тисни сто і їдь на свій лівий, в тебе двадцять хвилин»… А от блаженно проспати роботу - це вже про тотальну довіру не лише на тілесному рівні, а на практичному теж. «Я просплю - але він ні, піде і заробить стільки, що нам вистачить на двох.» Доречі, за останнє я вже отримала купу негативних коментарів. Більше від чоловіків, звісно. Але і від жінок теж. Їх ідея така - що жінка повинна заробляти сама і робити вклад у стосунки, включаючи матеріальний… Хлопці і дівчата, я, як жінка, яка ніколи не жила за рахунок чоловіка, ніколи не брала в нього гроші, і навіть не знаю, як це - не бути на самозабезпеченні - абсолютно серйозно заявляю - чоловік повинен заробляти стратегічно, а жінка в задоволення. Якщо вони в парі. Інакше порушиться баланс. Жінці важливий спокій і безпека. Якщо жінка тривожиться, де їй брати гроші на оренду щомісяця, її думки будуть про це, а не про любовні ігрища. Бо мої думки були про це. Бо я пройшла цей шлях. Тепер от зчісую з себе цей шар мужиковатості, і віднаходжу свою жіночність ❤️

Я стояла в душі під теплою водою, натираючи тіло милом, коли це усвідомлення пронизало мене з голови до пʼят. Я сама не розглядаю себе для стосунків. Я розглядаю себе для пригод, веселощів, карʼєри, досвідів - але не для стосунків, які з часом приведуть мене до сімейного гніздечка, де я, наприклад, виховую дітей, і прости господи мій холодний піт, варю їм кашу… Я не вмію варити кашу. Я не вмію не снідати повільно і в ліжку. Я майже не вмію ставити когось в пріоритет, лише крім випадків, коли це надважливо для моїх найрідніших людей. Але це тимчасово, бо ці люди від мене не залежать. Але чоловік? Діти? Пес? Велике авто у дворі?… Поїздки до родичів на вихідні? Ой нене, ой ні-ні. Мій інтерес на цей час, я маю на увазі чоловік, спитав мене, чи люблю я готувати. Я відповіла, як модно зараз говорити, якось неоднозначно. Тепер от він мені не пише. І що мені думати? Він не пише, бо я не люблю готувати, чи тому, що я не впустила його в квартиру (читай в ліжко) після другої зустрічі?.. А от до кохання я готова. Тільки на моїх умовах. Якось, дивним чином, стосунки для мене - це не про кохання, а кохання - не про стосунки. Бо любов - це пристрасть, для мого інфантильного мозку. А де та сама пристрасть у каструлях з пригорілою кашею? Але це все жарти, а якщо серйозно, то це усвідомлення мене налякало. Стосунків немає, не тому що немає гідних чоловіків - ще й як є - а тому, що я пахну, як жінка, яка любить свободу. І ще страхом - що життя доведеться вкрай змінити. І ще, там же, поряд з страхом є враження, що ти сама не гідна цих самих стосунків. Що вони для хороших дівчаток, а не для дівчиськ, як ти. Але… не так вже й хочеться тих стосунків Лишусь дівчиськом

Моє вчора було таке ж саме, як позавчора і вечір два дні тому - типовий холостяцький. Пізно прийшла, щось перекусила, в душ, свічки, лягла на диван у вітальні, вкрилась пледом, увімкнула улюблену музику. Лежу, дивлюся на свій зламаний ніготь і думаю про сенс життя. А може його нема? І всі сенси - це пігулка, самообман, щоб не було так гірко від усвідомлення нікчемності, примітивності, простоти буття? Я от шукаю чоловіка. Ну як, шукаю. Не чіпляюсь до кожного чоловіка, відчайдушно заглядаючи в очі з надією, що він той самий. Але вже не проти, щоб той самий зʼявився у моєму житті. І в цьому сенс життя для мене. Бо в решті я більш-менш реалізована. І от я окрилена після медитацій/афірмацій, вся на високих вібраціях, ну ви в курсі, дівчата, мрію про високе і моє безкомпромісно. А потім лежиш увечері один і думаєш - от би зараз хтось тр@хнув гарненько, і щоб потім поїхав десь, щоб його сенси не змішувались з твоїми. Бо ми ж всі про високе і низьке одночасно. Про тваринно-інстинктивне та духовно-просвітлене. Ми про секс і про сенс. Про чуттєвість та чутливість. Не знаю, як ви, але часом я готова здатись - і прошу якщо не кохання, то коханця… бо цей запит якийсь простіший у виконанні, чи що… Але ж ні, згадую, що секс без сенсу мені не цікавий. Бридкий. Огидний. Неприйнятний. І хочу я одного конкретного чоловіка. Ну добре, максимум двох. Тут, що вже вам ваша мораль дозволяє. Коли заговорюю про всякі там сенси - сімʼя і друзі нетерпляче закочуюють очі, мовляв «вона знову за своє». Вони більше про щось цілком досяжне, доступне, життєве і практичне. Наприклад, секс. Без всяких ваших лірик, сліз, рефлексій і терапій. А може це і є сенс - баланс між низьким і високим, коли зміст знаходиш ненароком і випадково, а не в навʼязливому пошуці? Коротше, літера к* подобається мені більше в цьому контексті

Вчора я вкрала телефон подруги і написала багато квадратиків своїм улюбленими шрифтом. Потім телефон віддала, але вона, та сама подруга, не особливо й обурилась, бо в неї залежності від екрану немає А в мене є Свою залежність я всіляко приборкаю, от завела @вузлики, і ще два проекти, один з яких рухається так швидко, що зжирає увесь мій час Але люблю я вузлики. Тут моя душа і серце. І моя найкрасивіша пелюстка з тих, які формують мій ікігай Ми хочемо, щоб нас любили ті, кого любимо ми. Нам важко визнати і прийняти, що наш вибір не співпадає з їхнім. Тому ми в ілюзіях і сподіваннях, що вони «передумають» і роздивляться. І часом це таки відбувається… А ще наш світ і дейтингова культура стають дивними. Це я в тренді і в коротких шортах, а часом я пояснюю своїм одноліткам, що таке нюдс, що переписка у інсті не означає побачення, і що ігнор - це інструмент (часом). І ще: ми брехуни і сцикуни. Маніпулятори та гравці. Прямо не говоримо, бо боїмося почути відповідь, яка нам не таво, не зайде. Боїмося злякати ніжну бубочку своїм наміром будувати щось разом. Тому і встрягаємо у недо - недостосунки, недосказаності, недозрозумілості Більше того, часом, «бубочки» які ніяк не визначаться, - це ми самі! Це я сама. Ба, і це ще не все! Ми віримо, що вони мають до нас почуття, проте приховують їх, маскують, бо ми самі так часто робимо! Тобто, якщо роблю я, то чому не може робити він чи вона? От і заплутались - в ілюзіях, заблукали в повітряних замках, мовчанках, вгадалках та припущеннях І безкінечно страждаємо 🫰🏻 Давайте краще гроші заробляти будемо! А якщо в нього уникаючий (чи в неї), то почекай півроку - зʼявиться Але воно тобі тре?

Отож, сиджу я вчора на побаченні. На мені дуже коротке плаття, але й чорний строгий жакет, щоб все збалансувати. Питає мене: яка ти? Що ти любиш у стосунках? Я (яка відчуває небезпеку, бо бачу, що я йому сподобалась): ну дивись, якщо я побачу, що чоловік буде дуже до мене проявлятися, я буду тікати в протилежний бік. Така моя особливість. Сама сиджу, їм торт і думаю. Але ж це правда… Якщо я побачу/внюхаю у своєму просторі чоловіка, з яким можуть потенційно статися стосунки, вивертаюсь, як змія. Все мені не те, і все мені не так. Бісить, нудно, скучно, нецікаво, сонно, блювотно А цей наче і не нудний, не сонний, та ще і зламаний ніс, як я люблю Кроси, звісно, можна поміняти, але людина щойно приїхала з іншої частини країни, не була в Києві три місяці, провела пʼять годин в дорозі, навіть додому не заїхавши, першим ділом попросила зустрітися зі мною… Я, звісно, нікому нічого не винна, але дуже уважно прислуховуюсь до себе. Стосунків і заміж я ЩЕ не хочу. Поки що. Зроблю це після 40. Але визначитися б з тим, який чоловік мені потрібен, було б непогано ВЖЕ. І приглядатися. Наприклад, хочу такого, якому я б повність довіряла стратегічні рішення. Він будує будинок. А я купую штори і вази. Він робить діло. А я творю і витворяю. Ділюсь всім, що я знаю. І вмію. Це зараз я так думаю. До першої сварки. До першої розбитої склянки. А потім, після цієї самої склянки, я оцінюю свій стан - підходить мені таке чи ні. Бо «все сама» я вже пробувала, таке собі…

Я з тих, яким би тільки поревіти. Вмикаю музику, палю свічки, падаю навколішки на білий килим, заламую руки над переписками та архівними фото, звожу долоні в молитовному жесті догори, в богемному шовковому халаті сварюсь вголос з своїм ангелом, який «мало піклується про мене»… Потім йду у ванну, змиваю туш, накладаю патчі, і йду готувати салат. Бо ці всі страждання забирають багато сил, і я голоднію. Коли серце перестає істеричить, то голова каже наступне: Відкласти в бік на зараз - це не відмовитись Недоступно зараз? Зараз триває одну мить. Події, люди, настрої, поведінка - все динамічне і змінюється. Не любить? Полюбить. Або ти полюбиш іншого. Відступи. Дай простір. Переключись. Відчай СМЕРДИТЬ. Тхне. Відвертає. Цю людину від тебе. Не випрошуй увагу - це лише нашкодить у довгостроковій перспективі. «Залий в систему іншого чоловіка» - а краще чоловіків. Тобто, шукай і захопися кимось іншим. Переписуйся. Зустрічайся. Фліртуй. Є вібратор. Як тільки ти станеш в плюс, цей мінус, через якого ти ревеш, прийде. А далі тобі вирішувати самій. Якщо людина хороша, то прийми, але не «залипай», бо знову втратиш. Якщо ж прийде усвідомлення, що не вартий того, то таки не вартий. PS не треба ніякого чоловіка нікуди заливати! І його рідини теж! Це метафора. З рідинами будь обережна - презерватив 🫰🏻